Огляд на книгу «Як бути консерватором» Роджера Скрутона
16 Січня 2025, Чт
«Як бути консерватором» видається прикладним продовженням раніше виданого «Консерватизму», та, направду, “практична” праця передувала “засадовій”. Постфактум, звісно, “воно й видно” — тоді як у «Консерватизмі» сер Роджер Вернон Скрутон провадить розважливу неспішну бесіду, тут різко й безпощадно тавруються загрози вільному суспільству, серед яких рефреном виділяються євробюрократія, транснаціональні компанії та ісламізм. Розлучення Британії з Євросоюзом зробило критику почасти геть неактуальною, водночас відродження геополітики відсунуло решту загроз на задній план як вторинні — брудні російські гроші «Лондонґраду» та загрози реанімованої московської гноярні традиційно для консерваторів не турбували й сера Скрутона, — і хіба “позаполітична” концепція так званих “прав людини” морально збанкрутілої ООН тримає порядок. Втім, основа його бачення, вповні інклюзивна на сучасний лад, варта уваги.
Замість нескінченного циклу антагонізмів, сер Скрутон віднаходить “істини” у таких несхожих, а подекуди й конкурентних, “-ізмах” як соціалізм, капіталізм та енвайроменталізм, відстоює і запозичує їхню здорову основу та воднораз показує здатність позитивних начал вироджуватися, коли засоби перетворюють на мету. Завдання встановити й поєднати життєдайні елементи у таких різних рухах мислитель чудово справляється, й спотикається хіба коли наближається до сьогодення — футурологія лінійного пророкування традиційно підводить і британського інтелектуала. Розлучення з ненависною євробюрократією не принесло сподіваного звільнення, а політичному порядку Сполученого Королівства кидають виклик не безликі “ісламісти”, а цілком ідентифіковані російські посадовці і, надто вже, мільярдер-педофіл родом із Південної Африки часів апартеїду. Проблеми недавнього часу відходять у минуле швидше, ніж уявлялося, звідки британського інтелектуала охочіше читаєш як “інтелектуала” поза його острівними особливостями, що, ймовірно, не схвалив би відданий локальному та суверенному автор. Проте викуваний ним консерватизм постає допіру таким: заснований на стійкому незмінному фундаменті локальности, малих груп та спонтанного порядку — пластичним, адаптовуваним (та не опортуністичним), живим світобаченням для людей із плоті та крови. Як вже його застосують — справа геть інша; події на Заході показують, що радикалізувати можна й вчення, яке проповідує поміркованість. Не варто робити консерватизм великим знову.
Прикладна політична філософія конче потребує ясного слова, і тут робота команди видавців заслуговує критики: сухий механістичний переклад з англійської витворює складнопідрядні фавели, де годі почуватися комфортно, що нагадує ситуацію із «Дискримінацією та нерівністю» Томаса Совелла. Поряд із не завжди послідовним поєднанням гострополітичного буденного із поміркованим теоретизуванням, переклад видається другою та останньою перепоною на шляху пізнання консервативного вчення.
Автор: Олег Карпюк
Коментарі
Поки немає коментарів